01. Передумови подолання розколу: Визначення основних термінів

Проект документу №1
 «Передумови подолання розколу: Визначення основних термінів»
 
У публічних розмовах про шляхи подолання розколу найчастіше активно шукають моделі об'єднання церков, спонукають до спільних молитов, критикують кожну зі сторін за «небажання» тощо. Та це все не приносить результату, бо це спроби «поверхневого» об'єднання глибоко розділених речей, і глибинний розкол від таких зовнішніх дій нікуди не подінеться, він може навіть закріпитися.
 
На початку будь-якого діалогу чи дискусії необхідно знайти те спільне, що визнається усіма сторонам, і від чого можна буде відштовхнутися. Проблема розколу — це проблема передовсім еклезіологічна, тому для православних конфесій та їхніх представників таким спільним має стати еклезіологія (вчення про Церкву).
 
Потрібно досягти спільного розуміння головних засад православної еклезіології, спільного визначення основних еклезіологічних понять та пов'язаних термінів. Це допоможе говорити «однією мовою», створить міцний богословський фундамент для діалогу. Це також допоможе знайти моменти невідповідності нашої церковній реальності православному віровченню і, можливо, досягти спільного бачення шляхів їхньої ліквідації.
 
Без досягнення єдності у вірі, однакового розуміння термінів, — усі зусилля з подолання розколу залишатимуться «будинком на піску».
 
1. Кафолічна (соборна) Церква
Сучасна еклезіологія розуміє термін «кафолічна» у сенсі універсалізму Церкви, що являє собою Боголюдський організм Христа в усій його повноті.Кафолічна Церква — це Тіло Христове, що є «повнотою Того, що наповнює все в усьому!» (Еф. 1:23)
 
У православній еклезіології зазвичай розрізняють помісний вимір кафолічності та її вселенський вимір.
 
1.1. Помісний вимір кафолічності
Згідно першого, помісна Церква, яка зібрана в ім'я Христове та звершує Євхаристію, очолювану єпископом, і є кафолічною Церквою, Тілом Христовим в усій Його повноті. «Там, де Христос, там кафолічна Церква» — відоме визначення св. Ігнатія Антиохійського.
 
Церква є кафолічною завдяки Христу, який перебуває у Євхаристії, а не її членам. Дуже важливо, що помісний вимір кафолічності дає поняття про єпископію не як про частину Тіла Христового, а як про Саме Тіло. Це відображено і в чині проскомидії Божественної Літургії, коли єпископ (чи уповноважений ним пресвітер) готує Св. Агнець і виймає частинки в пам'ять Божої Матері і всіх святих. 
 
Церква є кафолічною і помісною, так само як і Євхаристія є водночас і всезагальною, і помісною (географічною), що вказує на прямий зв'язок між Церквою та Євхаристією.
 
Кафолічність Церкви (і Євхаристії) у тому, що вона об'єднує всіх вірних без будь-яких розділень між ними (за національністю, мовою, соціальним статусом, віком тощо), а помісність полягає у тому, що це об'єднання у певному конкретному місці. Помісною Церквою, таким чином, є реалізація Кафолічної Церкви у певному місці, що забезпечується єпископом і євхаристією.
 
1.2. Вселенський вимір кафолічності
Існує також вселенський вимір кафолічності.
 
Євхаристійна еклезіологія передбачає, що кожна помісна Церква, якщо вона є кафолічною, завжди знаходиться у єдності віри і співдружності (що засвідчується євхаристійним спілкуванням) з усіма іншими помісними Церквами, причасними тій же кафолічності.
 
Видимо ця єдність виражається:
1) у літургійній молитві єпархіальних єпископів за предстоятелів своїх церковних об’єднань (митрополитів, архієпископів чи патріархів), а ті, у свою чергу, взаємно моляться один за одного (т.зв. диптих помісних Церков);
2) через зібрання єпископів на помісні чи вселенські собори;
3) у співслужінні літургії (євхаристійному спілкуванні).
 
Тобто видимі межі Вселенської Церкви — це, зокрема, межі євхаристійного спілкування між помісними Церквами. Ключовим тут є наявність єдності у вірі, яка обов'язково виражається і підтверджується євхаристійним спілкуванням.
Таким чином, у євхаристійному зібранні вірних кафолічної помісної Церкви, що відбувається в певному місці і в певний момент історії, являється вся повнота універсальної, надсвітової Кафолічної Церкви. Слід підкреслити, що можливість явлення Кафолічної Церкви в євхаристійному зібранні помісної Церкви визначається наявністю у цьому зібранні властивостей, притаманних Кафолічній Церкві, а також відсутністю істотних перепон для їх проявлення.
 
Конкретна помісна Церква буде розумітись в історії як кафолічна, коли іншими кафолічними Церквами у ній будуть виявлені і рецептовані (сприйняті) властивості і прояви, що відповідають поняттю про Кафолічну Церкву і одночасно будуть відсутні властивості і прояви, що цьому поняттю суперечать (див. розгорнуте поняття про Кафолічну Церкву [1]).
 
Унаслідок взаємної рецепції помісних Церков як кафолічних між ними встановлюється євхаристійне спілкування.
 
2. Помісна (місцева) Церква
Термін «помісна Церква» є церковнослов'янським. Грецьке поняття «topike ekklesia» слід перекладати на українську мову просто як «місцева Церква», адже «topike» буквально означає «місцева» — тобто «та, що відноситься до певного місця» (чи «місцевості», «області» — topos). В англійській мові, наприклад, цей вираз перекладається більш точно: «local church». Прикметник «topike» вказує передовсім на територіальний принцип устрою Православної Церкви. Прагнення деяких україномовних (а також російськомовних) авторів проводити строге і штучне розмежування між поняттями «помісна Церква» і «місцева Церква» є невиправданим, оскільки такого розрізнення немає ні в грецькій, ні в інших мовах.
 
Основоположний еклезіологічний принцип, на якому утверджується поняття помісної Церкви у православній традиції, передбачає ототожнення Церкви з євхаристійною общиною, очолюваною єпископом. Де звершується Євхаристія, там і Церква у своїй повноті як Тіло Христове. Поняття помісної Церкви випливає з того, що Євхаристія здійснюється в даному місці і з’єднує у своїй кафолічності всіх членів Церкви, які живуть у ньому.
 
У ранній Церкві ординарним звершувачем Євхаристії був єпископ. Всі християни одного міста і найближчих до нього селищ в День Господній збирались на одну очолювану єпископом Євхаристійну Трапезу. У такій общині були покликані об’єднатись люди різних національностей, культур, соціального положення. Власне, окрема єпископія (відповідає єпархії у сучасній Православній Церкві) і є помісною Церквою.
 
Поняття церковної помісності відображає в першу чергу територіальний принцип еклезіології який означає, що в одній місцевості повинна існувати тільки одна помісна Церква (відповідно в одній місцевості один єпископ), що об’єднує усіх православних християн, які там знаходяться.
 
Але також це поняття включає і місцевий культурний аспект. Церква помісна, коли реальність спасіння Христового укорінена в місцевій конкретній ситуації з усіма її природними, соціальними, культурними та іншими характерними особливостями, які складають життя і думку народу, який населяє це місце. Те, що відбувається в Євхаристії, коли люди приносять Богові як Тіло Христове все, що є «Його власністю» (плоди землі разом із продуктами їхньої повсякденної праці), повинно мати місце і в церковному житті, якщо це життя є справді помісним: воно має вбирати в себе й використовувати всі характеристики даної місцевої ситуації і не нав'язувати їй чужої культури.
 
Але ж така асиміляція і використання місцевої культури може зробити Церкву помісною, проте не обов’язково — Церквою. Адже подія Спасіння Христового є не тільки й непросто утвердженням людської культури — вона є водночас і чимось критичним до неї.
 
В Євхаристії Церква стає відображенням есхатологічної громади Христа, Месії, образом Троїчного Життя Бога. У термінах людського існування це, головним чином, означає одне: вихід за межі всіх розділень, як природних, так і соціальних, що підтримують існування світу в стані дезинтеграцїі, фрагментарності, розкладу, а відтак у стані смерті. Усі культури так чи інакше поділяють долю цього грішного та розщепленого світу, тому всі вони несуть у собі елементи, за межі яких треба вийти. Якщо євхаристійне зібрання не є таким образом, то це не Євха­ристія у справжньому значенні цього слова.
 
З євхаристійної перспективи географічний(територіальний) аспект помісності набуває більшого значення порівняно з іншими її аспектами, — такими як культура або професія. Бо географічне «місце» може слугуватиспільною основою для зустрічі різних культур та інших елементів ?π? το α?τ?, «в єдиному місці», — вираз, що так значуще використовувався щодо Церкви і Євхаристії в Новому Завіті як вираз географічної помісності. За такого підходу географічний аспект помісності виступає як необхідний елемент у концепції помісної Церкви.
 
Слід окремо зауважити, що хоч поняття «помісна (місцева) Церква» має принципово однозначне тлумачення у православній еклезіології, усе ще існує неоднозначність у визначенні «місця».
 
Також з плином часу термін «помісна Церква» став вживатись у Православній Церкві не тільки в автентичному богословсько-еклезіологічному значенні, але й по відношенню до автокефальних і автономних Церков (церковних об’єднань) чи взагалі відносно об’єднань декількох єпископій певної місцевості, що мають будь-яку форму самоуправління. Таке вживання терміну «помісна Церква» з богословської точки зору є недоречним. На жаль, воно дуже поширене в українській та російській церковній, навколоцерковній та світській літературі і ЗМІ. Під час діалогу чи дискусій про церковний розкол слід уникати такого вживання терміну.
 
3. Адміністративні об’єднання помісних Церков
З ІІ-го століття починається процес структуризації християнської Церкви, котрий проходив під впливом адміністративного устрою Римської імперії. Імперія ділилась на префектури, префектури — на діоцези, діоцези — на провінції. Природно, що серед єпископів провінції перше місце став займати той, який очолював Церкву провінційної столиці — митрополісу; відповідно, сам цей єпископ став називатись (з ІV ст.) «митрополитом». Таким чином, виникли митрополичі округи . Якщо єпископія є просто «помісною церквою», то митрополичий округ (митрополія) по суті є адміністративним об’єднанням помісних церков.
 
Подальша структуризація «вгору», тобто об’єднання митрополичих округів, проходила у різних частинах Імперії неоднаково, але тією чи іншою мірою відбивала її адміністративний поділ. Завдяки цьому з’явились такі масштабні об’єднання помісних Церков як патріархати.
 
Як вже зазначалось, євхаристійна община, що очолюється єпископом і об’єднує християн одної місцевості, є помісною Церквою. Тут принцип помісності Церкви можна сформулювати ще так: «одна територія – один єпископ». В адміністративних об’єднаннях помісних Церков, таких як митрополії та патріархати, той же принцип набуває вигляду: «одна територія — один перший єпископ». У строго богословському сенсі, як вже згадувалось, ці об'єднання не можна назвати помісними Церквами.
 
Такі поняття як «автокефалія», «автономія», «самоврядна Церква», «екзархат» характеризують спосіб адміністративної організації того чи іншого об’єднання помісних Церков (патріархату, архієпископії чи митрополії).
Отже поняття «митрополія», «патріархат», «автокефалія», «автономія», «самоврядна Церква» і подібні не мають, за великим рахунком, ніякого особливого еклезіологічного змісту, і не є фундаментальними поняттями еклезіології. Терміни «Українська Православна Церква» чи «Болгарська Православна Церква» є не еклезіологічними поняттями, а адміністративними.
 
4. Канонічна Церква
Цей термін дуже широко вживається сьогодні, але він дійсно новий і набув поширення лише на початку XXстоліття.
Основна причина його появи — величезна кількість розколів, що виникли у 20 столітті (старостильники, розколи через питання автокефалії, етнічні тощо), від яких потрібно було відмежовуватись. Поширенню терміну сприяв й канонічний та еклезіологічий безлад в еміграції, де окрім розколів виникла велика кількість паралельних етнічних або підпорядкованих існуючим автокефальним Церквам юрисдикцій.
 
У буквальному сенсі поняття «неканонічний» означає «той, що не відповідає канону», тобто церковному правилу, але в такому значенні «неканонічною» можна було б назвати будь-яку автокефальну Церкву, особливо її частини в еміграції, де ряд канонів вимушено порушуються. Більш точним є значення «той, що не відповідає православному канонічному праву» в усій його сукупності, з виключеннями, пом'якшеннями тощо.
 
Найчастіше ж, як можна судити за контекстом, це поняття вживається на позначення тих церковних об'єднань, які не мають євхаристійного спілкування з усіма іншими автокефальними Церквами. Це підтверджує використання терміну на офіційному рівні, зокрема у США функціонує «Standing Conference of the Canonical Orthodox Bishops in America» і у Франції є така ж конференція «канонічних єпископів», куди входять лише ті юрисдикції, що мають євхаристійне спілкування з Вселенським Православ'ям. Згадані «конференції» вважаються прообразами майбутніх синодів цих територій і шляхом подолання тих еклезіологічних проблем, що існують нині в еміграції.
 
5. Прикінцеві зауваги
Проблема розколу — це не проблема автокефалії, юрисдикцій, економічних, політичних чи ідеологічних чинників. Для людей церковних — це, перш за все, проблема євхаристійного спілкування. Головною сутнісною метою подолання розколу є відновлення євхаристійного спілкування зі збереженням ключових принципів еклезіології — помісності і кафолічності Церкви. А не просто створення якихось спільних адміністративних одиниць.
 
Для ефективності діалогу з подолання розколу чи то на офіційному рівні між юрисдикціями, чи то на рівні простих мирян, необхідно правильно увійти в цей діалог, правильного його розпочати. Переконатись, що обидві сторони говорять однією мовою, однаково розуміють ті чи інші терміни. І розпочинати його з пошуку єдності у вірі, у еклезіології.
 
6. Довідкова література
Кафолічна Церква
Прот. Николай Афанасьев. Кафолическая церковь // "Православная мысль" (Париж). № 11. 1957 г.; Перепечано в "Журнале Московской Партиархии". № 10. 1993 г.; http://www.golubinski.ru/ecclesia/catholica.htm
Свящ. Андрей Дудченко. О Церкви Божией // http://www.kiev-orthodox.org/site/theology/380/
Помісна Церква
Йоан (Зізіулас), митрополит Пергамський. Помісна Церква у перспективі спілкування // Йоан (Зізіулас). Буття як спілкування. - К.: Дух і Літера, 2005; http://bogoslov-club.ho.ua/biblioteka
Диак. Андрей Глущенко. Что такое "Поместная Церковь"? // http://www.kiev-orthodox.org/site/theology/1653/
Автокефалія
Прот. Джон Эрикссон. Автокефальная Церковь // Глава из книги: John H. Erickson, The Challenge of Our Past: Studies in Orthodox Canon Law and Church History, Crestwood, NY: St. Vladimir's Seminary Press, 1991; http://www.kiev-orthodox.org/site/theology/1783/
Дамаскин (Папандреу), митрополит Швейцарский. Автокефалия и способ её провозглашения // http://www.kiev-orthodox.org/site/churchlife/992/
 
7. Примітки
Даний текст підсумків засідання містить попередньо узгоджені положення, які в подальшому процесі роботи круглого столу можуть доповнюватись і корегуватись.
 
[1] - розгорнуте поняття про Кафолічну Церкву в зведеному списку термінів п.1