2009.08.07. Заява патріархії УАПЦ по завершенню візиту патріарха Кирила

Щиро прагнучи відновлення єдності Української Церкви, Українська Автокефальна Православна Церква вважає, що єдиним шляхом до єднання є братський діалог між розділеними гілками українського православ’я.
 
Саме тому наша Церква сьогодні глибоко стурбована публічними виступами та діями Патріарха Кирила, свідками яких стала українська громада під час візиту Патріарха Московського до нашої країни.
 
Мільйони православних українців сподівалися, що візит нового Патріарха Руської (Російської) Православної Церкви відкриє нові можливості для діалогу про відновлення єдності українського православ’я. Натомість патріарх Кирил не лише відмовився від зустрічі та переговорів із представниками українського автокефального руху, але й продемонстрував, що він є цілковитим та принциповим противником української церковної незалежності.
 
 Візит Патріарха Кирила до України засвідчив, що цілі вищого керівництва РПЦ щодо України є далекими від тих цілей, які має ставити перед собою Свята Православна Церква. Аналіз дій та промов Патріарха Кирила свідчить про те, що його візит має не лише пастирський, але й виразний політичний характер.
 
Публічні заяви Патріарха Кирила свідчать про те, що, порівняно із покійним Патріархом Олексієм, він зайняв нову більш радикальну позицію щодо українського церковного питання. Зокрема, очевидно, що Патріарх Кирил:
 
Не бачить ані в Українській Автокефальній Православній Церкві, ані в УПЦ Київського Патріархату повноцінних партнерів у справі діалогу та відновлення єдності Української Церкви;
 
Вважає українців та росіян не двома братніми народами, а єдиним народом (зокрема, під час виступів у Криму Патріарх неодноразово використовував вираз «наш народ» стосовно сучасних українського та російського народів).
 
Без належної поваги ставиться до української держави, що проявляється, зокрема, у некоректному ставленні до Президента України (виступ 27.07.2009 після покладання квітів до пам’ятника жертв Голодомору);
 
Формально засуджуючи «політичне православ’я», насправді притримується цієї хибної концепції церковності, що, зокрема, виявилося у тому, що Патріарх дозволяє собі втручатися до політичного життя України роблячи відповідні заяви та дії;
Закликає громадян України до акцій громадянської непокори у випадку проголошення в Україні автокефалії (виступи у Донецьку);
 
Притримується чітко окресленої та виразно політичної історіософської концепції, згідно якої Росія, Україна та Білорусь разом мають складати ядро «російського світу» або «цивілізації», яка протиставляється Заходові;
 
Вважає недоцільними не лише автокефалію Української Церкви, але й сучасний статус УПЦ як самокерованої Церкви з правами широкої автономії (про це свідчить той факт, що Патріарх впродовж свого візиту публічно майже не згадував про те, що УПЦ є самокерованою Церквою з правами широкої автономії, натомість наголошуючи на ідеї єдності та нероздільності Московського Патріархату);
Вважає декоративною посаду Предстоятеля УПЦ (про це, зокрема, свідчить той факт, що під час візиту російська сторона систематично порушувала церковний протокол таким чином, щоби штучно зменшити достоїнство Предстоятеля УПЦ).
Намагається розробити та утвердити власну історіософію Києва як спільного для України та Росії «Єрусалиму» та «Константинополя». Разом із тим, Патріарх прагне утвердити в церковній свідомості значення давнього Херсонесу як альтернативного Києву давнього християнського міста;
 
Вважає себе дійсним (на противагу Вселенському Патріарху Варфоломію) духовним лідером православного світу та «російської цивілізації». Штучно та всупереч історичним даним інтерпретує історичну титуляцію Патріарха Московського («Патріарх Московський і всієї Русі, і всіх Північних країн») таким чином, щоби виправдати свою канонічну владу над країнами СНД.
 
Стверджує, що РПЦ входить до Пентархії – системи главенства у нероздільній Церкві п’яти патріархатів (Риму, Константинополю, Олександрії, Антіохії та Єрусалиму). Однак, система Пентархії склалася після IV Вселенського Собору (451), а заснування Московського Патріархату відбулося більш ніж на тисячоліття пізніше (1593). Крім того, рішення про включення Московського патріархату до системи Пентархії ніколи не приймалося всеправославною повнотою, а богословська думка РПЦ за часів патріарха Олексія II не вважала Пентархію актуальною системою церковного управління, наголошуючи, що всі автокефальні Церкви є рівними у своєму достоїнстві.
Вважає канонічно невиправданими автокефалії країн балканського регіону, зокрема, Болгарської, Сербської та Румунської (виступ Патріарха Кирила 29.07.2009 під час зустрічі з кліриками, викладачами та студентами КДАіС).
 
Окремої згадки варта ідея, яку було висунено у порядку обговорення наближеними до Патріарха Кирила російськими журналістами – пропозиція щодо заснування у Києві резиденції Патріарха Московського. Неважко зрозуміти, що у випадку такого кроку вище керівництво РПЦ буде ставити питання про зміну титулатури «Патріарха Московського і всієї Русі» на «Патріарха Московського, Київського і всієї Русі». Зрозуміло й інше – вводячи до титулу Предстоятеля РПЦ додатковий титул «Київський», РПЦ буде намагатися скасувати посаду Митрополита Київського і всієї України. Натомість, замість Митрополита Київського і всієї України для канонічного керування містом Київ може бути призначено патріаршого Вікарія. Таким чином, наважившись на такий неканонічний крок, першоієрарх РПЦ:
 
- знищить будь-які ознаки самостійності та незалежності в управлінні УПЦ, перетворивши її з самокерованої Церкви у складі Московського Патріархату на сукупність єпархій РПЦ на території України;
- провокує глобальний конфесійний конфлікт в Україні;
посилить розділення між західними та східними регіонами України;
- перетворить нинішню УПЦ на цілком залежну від Москви структуру та знаряддя імперського політичного впливу з метою повернення України до політичного та державного поля Росії.
 
В свою чергу наша Церква розглядає такі плани РПЦ як відверту канонічну агресію стосовно УПЦ та українського православ’я в цілому. Водночас ми з сумом констатуємо, що якщо вище керівництво РПЦ наважиться на таке канонічно невиправдане рішення, це призведе лише до нових церковних розколів та зупинення діалогу про відновлення єдності українського православ’я між УПЦ та нашою Церквою. Зміна титуляції Московського Патріарха не зніме з порядку денного питання створення в Україні Помісної Православної Церкви. Однак, такий імперський політичний крок зможе ще більш ускладнити канонічну ситуацію в Україні, провокуючи загострення стосунків між українським автокефальним рухом та РПЦ.
 
Українська Автокефальна Православна Церква закликає українських церковних, державних та політичних діячів звернути увагу на такі плани вищого керівництва РПЦ та адекватно відреагувати на нові обставини церковно-конфесійного життя в країні. Україна – багатоконфесійна та мультикультурна країна, і її громадяни з повагою ставляться до усіх конфесій та культур, які існують на нашій благословенній землі. Однак, в доленосну для нашої країни добу, коли існують намагання знищити нашу державну та церковну незалежність, українська громада має мужньо виступити на захист наших церковних на національних свобод.
 
Беручи до уваги все вищенаведене, ми з сумом констатуємо, що характер візиту Патріарха Кирила свідчить про те, що цей ієрарх не налаштований на проведення діалогу щодо відновлення церковної єдності українського православ’я. Дії та слова Патріарха Кирила свідчать, що він не рахується з думкою єпископату УПЦ, який засудив «політичне православ’я» у грудні 2007 року, а свідомо намагається нав’язати цій Церкві роль інструменту здійснення в Україні політичного впливу Росії.
 
Під час свого візиту до України Патріарх Кирил багато говорив про єдність. Але церковна єдність розуміється Патріархом Кирилом виключно у адміністративному аспекті: як юрисдикційна єдність Московського Патріархату. Більш того, сама по собі канонічна єдність Української Церкви з Московським Патріархатом для Патріарха Кирила є недостатньою. У більшості своїх промов патріарх Кирил згадував про те, що Росія, Україна та Білорусь становлять єдину «російську цивілізацію», відновленню якої, на його думку, має сприяти РПЦ. Таким чином, позиція Патріарха Московського фактично є наскрізь політичною, а ідеологія, яку він пропагує – дещо оновленою версією російської імперської ідеології.
 
Підміна християнського вчення світської ідеологією, заміна православного церковного мислення на геополітичне, ситуативна інтерпретація канонічної традиції Православної Церкви, все це - характерні ознаки багатьох промов та публічних виступів Патріарха Кирила в Україні. Ми глибоко стурбовані цією тенденцією штучної політизації церковного життя. На нашу думку, політика та геополітичні інтереси не повинні визначати життя Церкви.
 
Українська Автокефальна Православна Церква з сумом констатує, що цю нову позицію вищого керівництва РПЦ не може бути взято за основу єднання православних християн у нашій країн. Геополітичний міф про «російську цивілізацію» або «світ» не спроможний об’єднати Україну. Натомість його пропаганда за допомогою церковних структур привнесе новий розбрат у церковне життя України, посилить протистояння між православними християнами з українською та російською культурною ідентичністю, поглибить релігійні, мовні та політичні розділення, які існують в українському суспільстві.
 
Програма Патріарха Кирила чимось нагадує програму одного з його попередників на московській кафедрі – Патріарха Никона, який намагався модернізувати Російську Церкву, утвердити її лідерство в православному світі. Патріарх Никон вважав себе співволодарем Російської держави та називав себе „великим господином та государем”. Однак, за цю тимчасову участь Патріарха у керуванні державою Російська Церква та особисто Патріарх Никон заплатили надто високу ціну. Поспішна та поверхова модернізація призвела до масштабного розколу у Російській Церкві, а її главу – спіткав канонічний суд східних патріархів, які побачили в діяльності Никона небезпечні для єдності православного світу гегемоністські тенденції.
 
Українська Автокефальна Православна Церква закликає Патріарха Кирила відмовитися від спокуси політичного лідерства та переглянути свої погляди стосовно українського церковного питання. Україна стомилася від політизації церковного життя. Ми розуміємо, що політизація православ’я дискредитує Православну Церкву та неминуче призведе до маргіналізації її впливу на суспільне життя.
 
Україна не очікує від Московського Патріархату проповіді «політичного православ’я» та цінностей російської геополітичної доктрини. Православна громада України очікує від православного світу, і, зокрема, від Московського Патріарха не привнесення в наше життя нових спокус, а жертовного пастирського ставлення: розуміння наших проблем, братської любові та щирого бажання допомогти улікувати церковне розділення.
 
Ми переконані, що рано чи пізно за допомогою або за активної протидії Московського Патріархату в Україні постане єдина Помісна Православна Церква. Господь надішле розділеному українському православ’ю Доброго самарянина, який улікує його рани. І якщо цим Добрим самарянином з притчі Христа відмовився стати Патріарх Московський, ним стане ієрарх іншої Помісної Церкви, який протягне Україні руку допомоги та здобуде собі та своїй Церкві вдячність мільйонів православних українців.
 
Ми констатуємо, що за сучасних умов в Україні значної актуальності набуває підхід до церковного життя, які демонструє сьогодні Вселенський Патріархат та лідер православного світу Святіший Патріарх Варфоломій: свобода від спокуси етнофілетизму, відкритість до проблем сучасного людства, вірність церковній традиції та апостольському ідеалові пастиря, який має бути «усім для усіх».
 
7 серпня 2009 р.